Текущий номер

Март 2008 №2

Наши партнеры

Очень хорошие наши партнеры

 ОТБ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Архив 

«Конек» прокурора – Приговор!

«У що я вірю?»

- Раніше я був ортодоксальним комуністом. Мав чорну бороду, якої не голив «до повної перемоги комунізму в світі». Звичайно, це жарт, але такою була віра. У що я вірю? Кожна людина повинна мати віру: у друзів, у ідеологію. Мене питають: «У тебе багато ікон; ти будуєш храм; тебе церква нагородила 5 орденами. Віриш у Бога?» Вважаю, що ставити таке питання може той, хто не усвідомлює його суті. З покоління в покоління на клітинному рівні ми отримували від пращурів віру в святині. У питаннях світогляду я не маю підстав вважати нас розумнішими від попередніх поколінь. І мені шкода людей, які «відбилися» від цього. Коли поступово, але прийшов до віри у нашого Господа Спасителя, жити стало спокійніше і життя стало розумнішим. Я не маю злості до супротивників чи недоброзичливців. Відказую, хай Господь їх пробачить і дасть сили все осягнути. Я не хизуюсь: не треба марнувати свою душу і серце злобою. Тож вислів «підстав другу щоку» є ознакою не слабкості, а надзвичайної сили.

 «Посада вимагає...»
- Які вчинки викликають особливе обурення?
- ...Коли на очах коється негідний вчинок, а ти на нього особисто вплинути не можеш. Скажімо, обурює спілкування молоді, коли «слово на слові - жодного нормального слова». Можна зробити зауваження одному чи навіть кільком. Але ж вулиці цілодобово зупиняти не будеш! Маю принцип: для мене не існує точки зору осіб чи суспільства, - виключно докази. Посада вимагає бути принциповим і не відходити від закону та моралі.
- Бували спроби підбурити вас відійти від принципів?
- Класичний! Працюючи на посаді прокурора міста. До мене підійшла відома в місті особа з проханням покарати іншу, не менш відому особу, за не гідну поведінку. Наступного дня навпаки. Обом відповідаю: покарання можливе лише за наявності переконливих доказів. Відтоді пройшов час, ті двоє відновили дружні стосунки. Я їм відказую: тепер уявіть, якби прокурор вчиняв дії не на підставі доказів, а під впливом ваших міркувань?!

«На полюванні був лише двічі, причому двічі з покійним Кушнарьовим...»
- На столі та шафі бачу фігурки людини з рушницею. Це класичний випадок закоханого в мисливство чоловіка?
- У своєму житті на полюванні був лише двічі, причому двічі з покійним Є.Кушнарьовим. І двічі стояв «на номерах» з Дмитром Женсевим. В обох патрони були в кишені, а не в рушниці. Що сказати, побував я на тих номерах - не відчув жодного задоволення. І дійшов висновку - марнування часу. Мені заперечують, мовляв, азарт, враження... Які там враження! Коли ти з собакою та рушницею вислідив звіра у лісі, перехитрив його, дав змогу втекти і поцілив - то може й так. А тут: гонять на тебе звіра, треба лише попасти. Це не полювання - вбивство.

 «Вони постійно змушують мене вдосконалювати вольєр...»
- Ви згадали про собак. Кажуть, вони у Вас з медалями, дипломами. До речі, скільки їх?
- Аж 15, з них 2 вівчарки,12 алабаїв - порода надзвичайно сильна, до кінця не приручена. Вони змушують мене весь час бути в стані готовності.
Одного разу проти собаки вступив у боротьбу з голими руками. А вийшло так. Дав щеняті ласощі, а «батько» у цуценяти їх відняв. Я заступився - дав при них ляпаса. До цього, наодинці, він терпів усе, але тут його авторитет принизили в присутності інших! І він зірвався. Раніше я цього не розумів. Не знаю, як мені вдалося підняти над землею і кілька разів поспіль відкинути від себе майже 100-кілограмового собаку, але після перемоги я підійшов до нього (хоча кінологи й відмовляли) і подав руку, яку той облизав. Мир укладено. Потім проблем у «спілкуванні» не було. Якби так не вчинив, то вже господарем вважав би себе він і додому мені доводилося б заходити через вікно...
- Чим Вам подобаються собаки?
- Алабаї такі некеровані, розумні і теж поважають силу. Мені подобається з ними гратися, але на позначення гри є певний ритуал. Вони весь час змушують мене вдосконалювати вольєр, бо можуть вглиб вирити нору до 80 см і з місця в стрибку перестрибнути паркан під 2 метри. Утримання собак - це моє захоплення. Але якби довелось почати спочатку - їх не заводив би. Раніше я не знав, що між людиною та собакою можуть існувати такі стосунки Уявіть, я ще поблизу посту ДАІ, а вони мене дома вже зустрічають «співом»!

 «Як Челентано рубаю дрова... і катаюсь на конях...»
- Ваш кінь Приговор тричі вигравав дербі на іподромі. Це Ви так дивно його назвали?
- Коні - моє друге захоплення. Їх двоє: орловський і український верховий. Деякі бізнесмени планують відкрити клуби верхової їзди в передмісті. На заході цей бізнес давно розвинений і я знаю чому: як Челентано рубаю дрова, але з інших причин - профілактичних, і катаюсь на конях. Верхова їзда - кращий природний спосіб розім'яти відповідні м'язи. Дрова «цікавлять» через проблеми з дисками хребта, що виникли від захоплення спортом. Всім чоловікам рекомендую теж зайнятися - і ваші дружини будуть задоволені.
За іронією долі, кінь вже дістався з цим іменем. Не пам'ятаю, хто мені порадив звернутися на іподром до Юрія Ковальова. Але приїхав в улюбленій одежі - спортивному костюмі, та ще й з невеличкою щетиною і скуйовдженим волоссям. Кажу, доброго дня, хочу купити коня. Він мені: «Есть, браток, конь под тебя... Приговором зовут...» Та все мені «браток і браток...» Відказую, вибачте, я прокурор, а не браток. Він : «Извините за братка, но конь - все равно Приговор. Имя у него такое по паспорту...». Як так може статися у житті? Красивий! Ось де природа постаралась - з нього треба картини писати. Відомий каскадер Ігор Джигурда на ньому так гарцює, що завидки беруть. Я з Приговора кілька разів падав.
- Не травмувалися?
- Навпаки. Свого часу збирався у Німеччину зробити операцію на коліні і вирішив напередодні покататися. Виїхав, аж тут інший кінь став дибки і скинув вершника. Мій, дивлячись на нього, теж захотів відчути грацію в просторі. Аби не потрапити під ноги, побіг, забувши про пошкоджене коліно. Біжу і думаю: «У тебе ж болить коліно...» Воно ж навпаки - вправилось, наче й не боліло. І це за тиждень до поїздки!
Я дарував коней друзям, синові пропонував зайнятись ними, але він до них байдужий.

«Не мажор, не споживач, не вимагатель...»
- А що його цікавить?
- Сашко вчиться в аспірантурі юридичної академії. Він не бере участі у моїх сторінках життя. Відверто кажучи, я задоволений найголовнішим - він вихована, врівноважена, скромна в певному сенсі людина. В якому сенсі скромна? Їздить на машині, яку я йому дав, живе в чудовому житлі, вдягає гарні речі. Починає займатися бізнесом. Йому виповниться 24 роки, але він уже побував у багатьох країнах світу, начитаний, любить музику. Мені подобається, що він не мажор, не споживач, не вимагатель. Розумний, спокійний, доброзичливий. Навіть не думав, що стане таким - дитиною був енергійною, емоційною, жвавою.

«Це не захоплення, а зміст мого життя...»
- Василю Людвіговичу, Ви стільки всього встигаєте - звідки черпаєте енергію?
- З місць, де народився - з Поділля. Ці місця є джерелом енергії духовної і фізичної. Намагаюся побувати у рідному селі хоча б декілька разів на рік. До речі, картини, написані харківськими митцями, зображують школу, де я навчався, - колишній маєток пана Потоцького, і храм, розташований поруч із ним. Організовуючи виставку в Харкові, переслідував мету показати як жителям міста, так і його гостям край, де народився, навчався розуму, звідки черпаю енергію. Моє село розташоване за 50 км від Кам'янець-Подільська. В самому місті у 16 столітті вже нараховувалось 24 храми і 12 університетів. Розумієте, якою потужною була культура! Водночас ми популяризували харківських митців і їхні твори в Західній Україні. Друзі відомого художника
Нікаса Сапронова, які побували на виставці, були у захваті від побаченого. Найближчим часом ця група митців за мого сприяння побуває в Сирії, де зберігається голова Іоанна Хрестителя, і в святині християн - Єрусалимі, аби створити шедеври для харків'ян. До речі, одну роботу - Вірменські площу Кам'янець-Подільського - я подарував на день народження губернаторові. Отже, я надзвичайно переймаюсь будівництвом храму, ремонтом школи і мистецтвом. Це забирає багато часу і коштів, а надає духовних сил.
- Це теж Ваше хобі?
- Сторінки життя. У мене часто виникає бажання прозвітувати перед собою не лише з професійних питань. Це не захоплення, а зміст мого життя, що повторюється наче під копірочку кожен Божий день.

Новости

Реклама